«У порівнянні з тим, що діти бачать у віртуальному світі, щоденні уроки для них нудні й нецікаві»

Ю.Ю.Йовбак: «У порівнянні з тим, що діти бачать у віртуальному світі, щоденні уроки для них нудні й нецікаві»

Перед початком батьківських зборів учнів майбутніх перших класів, що традиційно проводимо на початку лютого, мені було приємно у фойє школи зустрічати десятки наших випускників минулих років, які першого вересня приведуть своїх маленьких донечок і синочків до нашої школи.

Посмішки, обійми, приємні, спогади про навчання й спорт у школі, перших учителів, «витівки» на уроках, відверті розмови. Своєрідний вечір зустрічі випускників. Але найбільше хвилювало молодих батьків питання навчання їхніх дітей. Сучасних дітей, які, на їхню думку, не такі, якими були вони, – складні, занадто емоційні, вперті, неслухняні, не хочуть навчатися… Так, діти справді не такі, якими були їхні батьки.

Про це говорять також і вчителі, які сьогодні працюють у початковій школі, і не тільки. Це, дійсно, так. Ми бачимо значне зниження соціальної активності дітей, їхню надмірну емоційність, що часто переходить в агресію. Дітям важко висидіти цілий урок навіть за умови проведення руханок, фізкультхвилинок. Школярам складно концентрувати, переключати увагу, довільно керувати своїми діями, бажаннями, емоціями.

Спробуємо розібратися, у чому корінь проблеми.

Ми, дорослі, з найдобрішими намірами, на жаль, негативно впливаємо на мозок дитини, дозволяючи їм не нормовано використовувати сучасні технології. Різні гаджети, телефони, смартфони – своєрідні безкоштовні «няньки», які насправді завдають значної шкоди здоров’ю дітей. Ми платимо їхньою увагою, здатністю відмовитися від тимчасового задоволення, швидко адаптуватися у соціальному середовищі.

У порівнянні з тим, що діти бачать у віртуальному світі, щоденне життя для них здається нудним і не завжди цікавим. І вчитель, як би не мотивував дитину на уроці, досягти такого рівня стимуляції, яка є у відеогрі, не зможе, навіть, якщо «стане» Амонашвілі чи Сухомлинським.

Надмірне захоплення телефонами також психологічно віддаляє дитину від батьків. А емоційна чутливість дитини – це той струмочок, який несе поживні речовини до дитячого мозку.

Другий ключовий момент, на якому хотів би акцентувати увагу, – потурання забаганкам дітей. Діти отримують усе, що їм заманеться. Причому негайно. Їдемо в авто на відпочинок, дитина кричить: «Я голодна!», «Я хочу пити!», і батько на першій же заправці зупиняється, купує хотдог і пепсі. «Мені нудно так довго їхати», – говорить син чи донька, і мати віддає свій телефон, – «На грайся, тільки не вередуй!»Дитина не навчена відкладати задоволення на пізніше, а це є ключовим елементом успіху дитини у майбутньому. Ми хочемо зробити дитину щасливою, але, на жаль, робимо її щасливою цієї миті і нещасною в майбутньому. І якщо ми не навчимо дітей вмінню відкладати задоволення хоча б трохи на пізніше, ми не навчимо дітей у майбутньому працювати у складних життєвих обставинах, а в стресових – тим більше, що не зробить їх успішними у дорослому житті.

Наступний важливий момент – діти в’ють із батьків мотузки. «Моя донька не любить овочів», «Мій синок раніше дванадцятої не вкладається у ліжко», «Я у свого не можу забрати на хвилинку телефон». І цей ряд можна продовжувати до нескінченності.

Ми чуємо постійно і скарги від батьків про те, що вони нічого не можуть вдіяти. Якщо ми віддаємо дітям всю ініціативу, то вони робитимуть все, що захочуть: їстимуть одну піцу, лягатимуть спати з «третіми півнями», а телефон «приросте» до їхніх рук. А без повноцінного сну, збалансованого харчування діти приходять до школи неуважними, сонними, втомленими, ніби після нічної зміни.З іншого боку через вседозволеність у наших дітей зникає розуміння поняття, що це «треба зробити». А щоб досягнути успіху в житті, кожен мусить робити те, що потрібно, що не завжди йде в унісон із тим, чого ми хочемо. Щоб дитина стала «Горовіцом» у музичному мистецтві, вона повинна днями сидіти за піаніно чи грати на скрипці, а щоб стати «Шевченком» на футбольному полі, треба щодня тренуватися.

Діти хочуть бути такими як Кличко у боксі, Ярмоленко та Коноплянка у футболі, Вакарчук на сцені, але не розуміють, скільки зусиль для цього потрібно докласти. І коли цілі не стають реаліями – у дітей виникає розпач, депресія, розчарування.

Ми для дітей як вдома, так і у школі намагаємося створити штучний веселий світ. Не дай Бог у дитини виникнуть труднощі. Якщо мама на кухні, а дитина у сусідній кімнаті більше ніж хвилину мовчить, біжимо перевірити, що трапилось? На цю іграшку, грайся. Чому ж сумна, невесела?

Батьки і діти живуть у двох різних світах. У дітей світ яскравий, казковий а у батьків – це щоденна праця. Чому діти не допомагають мамі на кухні ліпити вареники, чистити картоплю, пилососити в кімнаті? Чому не складають білизну? Бо це рутинна робота, яка тренує мозок і готує до праці під час нудьги. Це той самий м’яз, який необхідний для навчання. І коли діти кажуть, що їм важко читати чи писати, бо це нецікаво і нудно, то це якраз дає збій того робочого м’язу, який тренується через моторику рук.

Чому все так? А тому, що всі ми зайняті. У нас немає часу на дітей. Саме тому даємо телефон дітям, щоб вони також були задіяні й не турбували нас. Ми не граємось із дітьми на свіжому повітрі. Випав перший сніг у лютому – жодних санчат на вулиці (не згадую вже про лижі та ковзани, ключки та шайби, адже скоро їх будемо в музеї показувати).

Адже це основа не лише фізичного здоров’я, а й формування соціальних навичок, які набуваються у дитячому гурті. Без цього важко стати успішною людиною…

День матеріДень матері

Мама – найкраща людина у світі! День матері – одне із свят в Україні, яке називається просто, але стосується кожного з нас. І не випадково ...

Новини